Категорія: Новини

Опубліковано від

Індія розробляє вакцини для риб

Індія розробляє вакцини для риб: перспективи та нові виклики для аквакультури

Індійські науково-дослідні установи та біотехнологічні компанії здійснюють масштабну ініціативу з розробки вакцин для профілактики захворювань у риб. Цей підхід може докорінно змінити систему ведення аквакультури, зменшивши залежність від антибіотиків та підвищивши стійкість рибницьких господарств до епізоотій.

🔬 Поточні розробки

Станом на 2025 рік в Індії ведеться активна робота над щонайменше шістьма ін’єкційними вакцинами, спрямованими на профілактику бактеріальних захворювань, зокрема інфекцій Aeromonas у коропових та Edwardsiella у морських видів риб.

Паралельно досліджується можливість створення оральних вакцин, які могли б вводитися через корм або воду. Проте ключовим завданням залишається забезпечення їх стабільності та ефективного засвоєння в аквакультурних умовах.

Компанія Indian Immunologicals Ltd (IIL) у співпраці з провідними науково-дослідними інститутами, такими як CIFA, CIFE, CIBA, працює над створенням комерційно доступних вакцин. Одним із найуспішніших прикладів є угода між ICAR-CIBA та IIL про запуск у виробництво вакцини Nodavac-R проти вірусного нервового некрозу (VNN), що вражає морські та прісноводні види риб.

Також ведуться дослідження над вакциною проти Aeromonas Septicemia — одного з найпоширеніших бактеріальних захворювань у прісноводних господарствах.

На тлі того, що щорічні втрати аквакультури Індії внаслідок хвороб перевищують ₹10 000 крор (≈1,2 млрд дол. США), значення вакцинації набуває критичної ваги.

🌱 Стратегічна важливість

За даними урядових джерел, аквакультура забезпечує близько 65% рибної продукції Індії. Таким чином, підвищення біобезпеки через вакцинопрофілактику є пріоритетом як для харчової безпеки, так і для сталого розвитку галузі.

🧬 Нові виклики: контроль за ДНК-вставками у вакцинованій рибі

Із появою генно-інженерних вакцин постає важливе питання: чи варто починати тестувати рибу не лише на вміст важких металів (зокрема ртуті), а й на залишки рекомбінантної ДНК, введеної разом із вакциною?

Обґрунтування необхідності контролю

  • У складі сучасних вакцин часто використовуються рекомбінантні білки або гени, здатні залишатися у тканинах риби після введення.
  • Моніторинг наявності таких фрагментів ДНК може бути важливим з точки зору харчової безпеки, а також для недопущення передачі генетичного матеріалу іншим організмам.
  • Методики, такі як ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) та секвенування, можуть бути застосовані для якісного та кількісного виявлення рекомбінантних елементів.

Потенційні ризики та проблеми

  • Відсутність єдиних міжнародних стандартів щодо допустимих рівнів штучно введеної ДНК.
  • Складність у визначенні порогових значень — наявність не завжди означає небезпеку.
  • Впровадження такого контролю може призвести до зростання вартості тестування продукції, особливо для дрібних фермерських господарств.
  • Необхідність регуляторного та правового врегулювання у сфері генетичного моніторингу харчових продуктів аквакультури.

🔎 Висновки

Індія формує нову парадигму в галузі аквакультури, зробивши ставку на біотехнології та вакцинопрофілактику. Водночас галузь має бути готовою до викликів, пов’язаних із генетичною безпекою, регуляторними нормами та довірою споживачів. Ймовірно, у найближчі роки ми спостерігатимемо створення нових стандартів, що включатимуть тестування не лише на забруднення довкілля, а й на залишки біотехнологічних компонентів у продукції.

Джерела:

  1. Times of India. Vaccines being readied for aquaculture farms.
  2. Times of India. Indian Immunologicals Ltd ties up with CIFE to develop India’s first fish vaccine.
  3. ICAR.gov.in. ICAR-CIBA and Indian Immunologicals enter agreement for fish vaccine development.
  4. Economic Times. IIL & CIFA to commercially develop Aeromonas Septicemia vaccine for freshwater fish.

Опубліковано від

Індія екомаркування тунця.

Індія просуває традиційне рибальство: планується глобальна екомаркування тунця з Лакшадвіпу

Кочі, Індія | Вересень 2025

Міністерство рибальства Індії оголосило про запуск ініціативи з міжнародної сертифікації сталого промислу тунця, виловленого традиційними методами у районі Лакшадвіпських островів. Проєкт спрямований на отримання глобального екомаркування, що має відкрити доступ до преміальних експортних ринків, включно з ЄС, Японією та США.

🐟 Контекст і мета ініціативи

Лакшадвіп — це архіпелаг в Аравійському морі, де місцеві рибалки протягом поколінь використовують екологічно безпечні методи лову, зокрема — удочками та ручними лініями. На відміну від масового тралового лову, цей спосіб:

  • майже не пошкоджує морське середовище;
  • виключає прилов нецільових видів;
  • забезпечує сталість популяцій тунця жовтоперого та смугастого виду.

Міністерство планує подати документи до організації Marine Stewardship Council (MSC) — однієї з провідних міжнародних інстанцій з сертифікації сталого рибальства.

⚓ Інфраструктурні зміни та цифровізація

Для досягнення стандартів MSC та інших світових екомаркувань, уряд Індії вже:

  • інвестує в оновлення портів та рибальських баз у Каваратті, Агінґарі та Калпені;
  • запроваджує цифрові інструменти для простежуваності улову;
  • розширює програми навчання рибалок щодо належної післяловної обробки та зберігання продукту;
  • планує впровадити технології охолодження без використання фреонів (eco-chill).

🌊 Значення для біорізноманіття та локальних громад

Проєкт не лише експортно орієнтований, а й має високу соціальну та екологічну значущість:

  • Зайнятість: понад 3 000 місцевих рибалок отримають доступ до вигідніших каналів збуту.
  • Екосистеми: традиційні методи допоможуть зменшити антропогенне навантаження на коралові рифи.
  • Трансфер досвіду: можлива реплікація моделі в інших регіонах з подібними промислами — включно з країнами Африки, Азії та, потенційно, Чорноморським регіоном.

🌐 Міжнародний контекст

Підвищений попит на сталу морську продукцію у глобальному ланцюгу постачання створює унікальні можливості для країн, що розвиваються, які зберегли традиційне рибальство. Саме тому приклад Лакшадвіпу може стати прикладом етичної експортної моделі, адаптованої до кліматичних викликів XXI століття.

Редакція рекомендує українським дослідникам рибного господарства та морської екології вивчити цей кейс як потенційну модель для створення локальних систем екомаркування, орієнтованих на сталий розвиток, міжнародну торгівлю та захист біорізноманіття.

Опубліковано від — Залишити коментар

Технологічний прорив у морській біоінженерії

losos lab

Лабораторно вирощений лосось Wildtype: технологічний прорив у морській біоінженерії

У контексті зростаючої потреби у стійкому морському харчуванні та екологічній відповідальності компанія Wildtype зробила значний крок уперед: створення лабораторно вирощеного лосося, який нині вже подається в ресторанах, зокрема як sushi‑grade salmon saku. Цей продукт не просто альтернатива, а потенційний технологічний перелом у біоінженерії морських видів.

Наукова база та методика

Компанія використовує культури клітин молодого тихоокеанського лосося, ізолятовані з тканин. Ці клітини культивуються на живильних середовищах у лабораторних умовах, де регулюються параметри температури, кисню, поживних речовин. Далі, при завершальній фазі, компонент “живої” риби доповнюється рослинними інгредієнтами: джерелами жирів (водорості, канола, соняшник), натуральними барвниками (паприка, екстракт червоних водоростей), стабілізаторами (наприклад, картопляний крохмаль, коренеплід кон’яку), щоб наблизити текстуру і смак до дикого лосося.

Виклики технології

  • Текстура та структурна неоднорідність: деякі дегустатори зазначають, що продукт має однорідну, трохи “м’яку” текстуру, яка відрізняється від пластів дикого лосося. Це наслідок лабораторного вирощування без максимальної складної природної еволюційної структури м’язових волокон, жиру, кровоносних судин.
  • Складніша організація жирів та прозорість смаку: жирова тканина дикої риби має свій унікальний профіль жирних кислот та смакових сполук, який складно імітувати.
  • Сирі складники та безпека: використання сої, екстрактів водоростей, інших рослинних компонентів — важливо ретельно перевіряти на алергени, токсичність, мікробіологічну чистоту.

Наукові перспективи

  • Екологічний ефект: зменшення впливу на дикі популяції, зниження вилову, менше використання антибіотиків та гормонів, менша екологічна шкода від фермерства риби.
  • Трансляція в промислові масштаби: якщо вдасться знизити вартість живильних середовищ і оптимізувати виробничі витрати, продукт може конкурувати з традиційним вирощеним рибним м’ясом.
  • Генетичні дослідження та штамування: можливість оптимізувати клітини‑шаблони, вибираючи ті, які дають кращу текстуру, смак, швидкість росту.

Висновки

Wildtype Salmon — це більше, ніж просто модний гастрономічний експеримент. Це технологічний прорив, який може змінити спосіб, яким ми вирощуємо морепродукти. Якщо технічні виклики будуть подолані, такий підхід може стати критичним компонентом продовольчої безпеки та екологічної сталості на планеті.

Лабораторно‑вирощений лосось, рецепти

Опубліковано від

Екологічна катастрофа на Азові: незаконний вилов і шкода біорізноманіттю в умовах війни

Автор: Ігор К., кандидат біологічних наук,
Національний університет біоресурсів і природокористування України

Вступ: Азовське море як унікальна екосистема

Азовське море — це наймілкіше море світу, з винятковою продуктивністю та біологічним розмаїттям. Тут мешкає понад 70 видів риб і десятки видів безхребетних, а також водоплавні птахи та ссавці. Через поєднання прісноводного і морського середовища Азов є ключовим регіоном для нересту, нагулу й міграції рибних популяцій, зокрема таких промислово важливих видів, як тюлька, хамса, піленгас, судак, калкан азовський та креветка.

Однак після початку повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році частина акваторії Азовського моря опинилася під тимчасовою окупацією, що призвело до втрати Україною повноцінного контролю за станом природних ресурсів у регіоні.

Моніторинг шкоди: оцінка в умовах війни

Попри складну безпекову ситуацію, фахівці Азовського рибоохоронного патруля Державного агентства меліорації та рибного господарства України продовжують здійснювати дистанційний моніторинг екологічної шкоди, завданої країною-агресором водним біоресурсам Азовського моря.

Станом на 2025 рік збитки, спричинені незаконним промислом з боку РФ, оцінюються у майже 6 мільярдів гривень. Із них понад 620 мільйонів грн — це сума зафіксованих втрат лише з початку 2025 року. Незаконному вилову піддаються види, які мають високу промислову цінність та екологічну вразливість, зокрема калкан азовський (Scophthalmus maeoticus), хамса, піленгас (Mugil soiuy), судак (Sander lucioperca), тарань, глоса, креветки та інші.

Правовий аспект та міжнародне значення

Незаконна експлуатація водних біоресурсів на окупованих територіях суперечить не лише Кримінальному кодексу України (стаття 249 — «Незаконне зайняття рибним промислом»), але й порушує низку міжнародних договорів:

  • Конвенцію ООН з морського права (1982),
  • Конвенцію про біологічне різноманіття (1992),
  • Конвенцію Еспо (1991) щодо транскордонного впливу на довкілля.

Окрім матеріального збитку, ці дії становлять загрозу знищення цілих екосистем, відновлення яких може зайняти десятки років або виявитися незворотним.

Втрачене покоління біорізноманіття

Багато видів, які піддаються браконьєрському вилову, мають повільні темпи відтворення. Наприклад, калкан — вид з тривалим життєвим циклом і чутливістю до перелову. Безперервне вилучення таких видів у період нересту або нагулу призводить до порушення структури популяцій, зменшення генетичної різноманітності та підвищення ризику локального зникнення.

Окрім того, змінюється структура харчових ланцюгів, що впливає на всі рівні екосистеми — від безхребетних до птахів і морських ссавців.

Роль науки і міжнародної спільноти

Голова Держрибагентства Ігор Клименок підкреслив, що фахівці продовжують фіксувати всі факти злочинів проти довкілля та передають матеріали до правоохоронних органів. Ці дані мають стати основою не лише для кримінальних проваджень, а й для майбутніх позовів до міжнародних судових інстанцій, зокрема Міжнародного кримінального суду та спеціалізованих екологічних трибуналів.

Міжнародна підтримка та експертне співробітництво з організаціями, як-от FAO, UNEP, IUCN, дозволяє посилювати доказову базу та координувати дії для відновлення морського середовища після війни.

Висновки

Російська агресія завдала колосальної шкоди не лише економіці України, але й природним ресурсам, зокрема Азовському морю. Незаконний вилов риби та руйнування екосистеми має як матеріальні, так і незворотні екологічні наслідки. Системна документація шкоди, міжнародна правова відповідальність та подальше відновлення біоресурсів мають стати пріоритетами екологічної політики України на післявоєнний період.

Джерела:

  1. Офіційний сайт Держрибагентства України:
  2. Convention on Biological Diversity, 1992
  3. United Nations Convention on the Law of the Sea, 1982
  4. Piroddi, C. et al. (2015). Overfishing impacts on marine ecosystem structure and function. Ecological Modelling
  5. FAO. The State of World Fisheries and Aquaculture 2022
Опубліковано від

Від човна до полиці: торгівля тихоокеанським тунцем — складний глобальний бізнес

Купці й продавці морепродуктів можуть робити більше для забезпечення сталості, якої очікують їхні споживачі.

Основні положення

  • Звіт «From Ship to Shelf, the Pacific Tuna Trade Is a Complex Global Business», опублікований 12 вересня 2025 року фон­дом Pew, ілюструє, як ланцюжок від вилову до реалізації тунця у Тихому океані є багаторівневим та глобально інтегрованим. Фонд Pew
  • Проєкт підготовлений за участі міжнародних риболовних груп, зокрема Industrial Economics Inc. та Gomez‑Hall Associates, які забезпечили емпіричну базу дослідження. Фонд Pew
  • Одним із ключових висновків є те, що для підтримки сталого розвитку промислу тунця необхідні покращення в управлінні, особливо в частинах ланцюжка, що відповідають за відстеження, звітність та відповідність стандартам сталості. Фонд Pew

Значення для науки і практики

  • Дослідження показує, що глобальний ринок тунця значною мірою залежить від прозорості та належного управління усіма ланками ланцюжка постачання — від промислу до роздрібної торгівлі.
  • Запропоновані авторськими групами рекомендації можуть слугувати орієнтиром для органів регулювання, РОХР, промисловості та екологічних організацій для удосконалення практик сталості.

pew. org/en/research-and-analysis/data-visualizations/2025/09/from-ship-to-shelf-the-pacific-tuna-trade-is-a-complex-global-business

Опубліковано від

Загроза інвазивного виду — корейський (темний) окунь (Sebastes schlegelii) для екосистеми Чорного моря

Чорне море дедалі більше стає ареною змін у складі гідробіонтів, зумовлених як кліматичними, так і антропогенними факторами. Однією з найтривожніших тенденцій є поступове заселення новими видами, зокрема представником родини скорпенових — корейським (темним) окунем, який традиційно мешкає в Тихому океані.
У цій статті розглянуто походження і поширення виду в Чорному морі, механізми його впливу на місцеву екосистему, можливі наслідки та шляхи управління ризиком.

Походження та поширення виду

Вид Sebastes schlegelii (корейський або темний окунь) традиційно мешкає на східноазійських шельфах — біля берегів Кореї, Японії, Східного Китаю та російського Далекого Сходу.
Уперше окремі екземпляри цього виду були зафіксовані в Чорному морі в районі Балаклави (Крим) ще у 2013 році. Згодом чисельність виду почала зростати, а ареал — розширюватися.
Науковці відзначають, що цей вид добре адаптується до місцевих умов і демонструє підвищену швидкість росту.
Ймовірні шляхи потрапляння в Чорне море:

  • перенесення личинок через баластні води суден;
  • завезення з об’єктами аквакультури (наприклад, спатом устриць або інших морських організмів).

Біологічні характеристики та адаптивність

Корейський окунь — хижий прибережний вид, який живиться дрібною рибою та ракоподібними.
У Чорному морі він демонструє такі адаптивні переваги:

  • не впадає у зимову сплячку, що дає йому перевагу над місцевими видами;
  • активний у міжсезоння та споживає більше корму;
  • росте швидше, ніж у природному ареалі.

Ці ознаки свідчать про високий інвазійний потенціал і здатність виду ефективно натуралізуватися в нових умовах.

Екологічні ризики для Чорноморської екосистеми

Конкуренція за ресурси

Темний окунь потенційно конкурує з аборигенними хижими видами (зокрема зі скорпеною) за спільну кормову базу — креветок, крабів і дрібну рибу. Зростання його чисельності може призвести до дефіциту кормових ресурсів та зниження популяцій місцевих видів.

Хижий тиск

Оскільки S. schlegelii — ефективний хижак, його присутність може змінити структуру прибережних угруповань, зменшуючи чисельність чутливих видів, таких як барабулька. Це здатне спричинити каскадні зміни в харчових ланцюгах.

Промислова перспектива

Корейський окунь вважається цінним промисловим видом через якісне м’ясо. Водночас його надмірне розповсюдження може становити небезпеку для біорізноманіття. Розвиток промислового лову без екологічного контролю може стимулювати ще більшу інвазію.

Можливість подальшої експансії

Існують прогнози, що вид може поширитися з Чорного моря до Азовського, що підсилює необхідність моніторингу та превентивних дій.

Управління ризиком та рекомендації

  1. Моніторинг. Необхідно проводити систематичне спостереження за поширенням S. schlegelii, визначати його кількісні показники, умови проживання та динаміку росту.
  2. Оцінка впливу. Розробити моделі впливу окуня на місцеву фауну та встановити допустимі межі чисельності.
  3. Регулювання промислового вилову. Якщо вид буде визнано промисловим, необхідно запровадити обмеження, які унеможливлять екологічні дисбаланси.
  4. Підвищення обізнаності. Інформувати рибалок, дайверів і працівників аквакультури про ознаки інвазивних видів та правила поводження з ними.
  5. Наукові дослідження. Поглибити вивчення життєвого циклу, екологічної пластичності та впливу окуня на трофічні мережі Чорного моря.

Висновки

Корейський (темний) окунь — потенційно небезпечний інвазивний вид, який успішно адаптувався до умов Чорного моря. Його поширення може мати значні екологічні наслідки: від витіснення аборигенних видів до порушення стабільності екосистеми.
Для збереження біорізноманіття необхідні системні моніторингові програми, екологічне регулювання промислового вилову та наукова підтримка рішень у сфері морської політики.

Автор

Василь Иванов НАН

Джерела

  1. ГПІМО НАН України. Зміни у біорізноманітті Чорного моря під впливом інвазивних видів. gpimo.nas.gov.ua
  2. Новини TEK FM. “Корейський окунь у Чорному морі”.
  3. Голос Криму. “Інвазивні види у водах Чорного моря”.
  4. Nikvesti. “У Чорному морі з’явився новий хижак”.
  5. Радіо Свобода Крим. “Темний окунь — новий мешканець Чорного моря”.
  6. RIA Крим. “Екзотичний хижак у Чорному морі: кому загрожує небезпека”.
  7. Вести Кавказа. “Далекосхідний вид стане промисловим у Чорному морі”.
Опубліковано від

Густера: невибаглива, витривала і недооцінена

Автор: Василь Р., іхтіолог, науково-популярний оглядач

Серед численних мешканців прісноводних водойм України густера (Blicca bjoerkna) зазвичай залишається в тіні більш відомих родичів — ляща, плітки чи карася. І дарма. Ця скромна риба має не лише цікаву біологію, а й чималий інтерес як об’єкт аматорського рибальства.

Зовнішні ознаки та середовище існування

Густеру часто плутають з підлящиком через подібну форму тіла. Але досвідчене око легко помітить відмінності: в густери менша голова, товстіші губи, великі очі, а основне — вона має більш сріблясте забарвлення з ніжним фіолетовим відтінком і червонуваті грудні плавці. Дорослі особини рідко перевищують 25 см у довжину та важать близько 300–500 г.

Цей вид добре адаптований до широкого спектру умов: його можна зустріти як у повільних річках, так і в озерах, водосховищах і навіть у технічних водоймах-охолоджувачах. Важлива умова — наявність мулистого або глинистого дна та достатньої кількості органічного корму.

Зимівля: витривалість понад усе

На відміну від багатьох видів, що впадають у “сплячку”, густера залишається відносно активною навіть у холодну пору року. Взимку вона збирається у великі зграї та відходить у глибокі зимувальні ями. Саме там її й можна успішно ловити. У цей період густера поводиться дуже обережно й обирає корм із дна, часто з мінімальним рухом.

Цікаво, що густера витримує пониження рівня кисню у воді краще за багатьох інших риб, що пояснює її присутність навіть у забруднених або пересихаючих водоймах.

На що клює: сезонні особливості

Густера — типовий бентофаг, тобто споживає здебільшого донний корм: личинки комах (мотиль, коретра), дрібних ракоподібних, органічний мул. Влітку не гребує й рослинною їжею — водоростями, нитчастими рослинами, детритом.

Для рибалок важливо враховувати сезонність:

  • Навесні (перед нерестом) — активний кльов на дрібного хробака, опариша, мотиля.
  • Влітку — працюють рослинні насадки: тісто, перловка, манка з ароматизаторами (часник, ваніль, аніс).
  • Восени та взимку — найкращі результати дає мотиль і делікатна донна снасть із чутливим кивком.

Густера добре реагує на підгодівлю. Для цього використовують легкі прикормки з високим вмістом панірувальних сухарів, макухи, пшона. Важливо не перегодувати, оскільки риба обережна і легко відмовляється від клювання.

Практична цінність

М’ясо густери — м’яке, з ніжним смаком, хоча й містить дрібні кістки. Найкраще підходить для смаження, запікання чи сушіння. Особливо цінується як інгредієнт для юшки.

Густера — чудовий приклад витривалого і невибагливого виду, який заслуговує на більшу увагу не лише серед рибалок, а й біологів. Вона є важливою частиною прісноводних екосистем, індикатором екологічного стану водойм та просто цікавою рибою з власним “характером”.

Опубліковано від — Залишити коментар

Велика біла акула (Carcharodon carcharias) у своїй природній екосистемі.

Велика біла акула (Carcharodon carcharias) у своїй природній екосистемі: біологічні особливості, поведінка та екологічне значення

Анотація

Велика біла акула (Carcharodon carcharias), один із найбільш вивчених, але водночас найменш зрозумілих морських хижаків, є ключовим видом у морських екосистемах помірного та субтропічного поясу. У статті розглянуто її екологічну роль, фізіологічні та поведінкові адаптації, особливості середовища існування, а також сучасні загрози, що стоять перед популяціями великої білої акули у світовому океані.

1. Вступ

Велика біла акула — це надзвичайно ефективний морський хижак, що займає вершину трофічної піраміди. Попри популяризацію цього виду у масовій культурі, його реальна екологічна роль у природних екосистемах значно складніша та глибша, ніж загальновідомий стереотип про «людожера».

2. Ареал і середовище існування

Carcharodon carcharias зустрічається в помірних та субтропічних водах усіх океанів. Найвища щільність популяції спостерігається біля узбереж Австралії, Південної Африки, Каліфорнії та Нової Зеландії. Велика біла акула переважно мешкає у прибережних водах із розвиненою екосистемою: континентальні шельфи, скелясті рифи, міграційні маршрути морських ссавців.

У літній період акули можуть заходити в більш прохолодні широти, а взимку — мігрують у тепліші води. Відомі випадки трансоокеанських міграцій на понад 10 000 км, що свідчить про високу мобільність та складну просторову екологію виду.

3. Морфологія та фізіологія

Дорослі особини можуть досягати 6 м у довжину та важити понад 2 тонни. Їх тіло гідродинамічно оптимізоване для тривалого пересування на великі відстані, а надзвичайно потужні щелепи здатні розривати здобич великого розміру. Зуби, розташовані в кілька рядів, постійно оновлюються протягом життя акули.

Унікальною особливістю великої білої акули є здатність зберігати внутрішню температуру тіла вищою за температуру навколишнього середовища, що забезпечує ефективність у прохолодних водах.

4. Харчування і поведінка

Велика біла акула є опортуністичним хижаком. У молодому віці вона харчується рибою та кальмарами, а з віком переходить на більшу здобич: тюленів, морських левів, дельфінів, навіть китів.

Вид проявляє складну мисливську поведінку — використовує укриття, дотримується стратегії раптової атаки знизу, демонструє здатність до навчання. Також спостерігалася «розвідка» об’єктів, зокрема з елементами соціальної поведінки, хоча вид вважається поодиноким.

5. Екологічне значення

Як верхівковий хижак, C. carcharias контролює популяції травоїдних та середньорівневих хижаків, що забезпечує баланс у морських екосистемах. Вид впливає на поведінку морських ссавців, змінюючи їх маршрути та місця харчування. Таким чином, велика біла акула має непряму роль у збереженні морських луків та коралових рифів.

6. Загрози і охорона

Головні загрози: надмірний вилов (як цілеспрямований, так і випадковий при промислі тунця), деградація середовища існування, зміни клімату та зниження чисельності видів-жертв. Попри захист у багатьох країнах, велика біла акула залишається вразливою за класифікацією МСОП (IUCN Red List – Vulnerable).

Окремі популяції, наприклад у Середземному морі, перебувають під критичною загрозою зникнення. Ефективна охорона вимагає міжнародного співробітництва, посиленого моніторингу, заборони торгівлі плавниками та більшої наукової обізнаності.

7. Висновки

Велика біла акула — життєво важливий компонент океанічних екосистем. Її захист не лише етичне зобов’язання людства, але й необхідна умова для стабільності біологічного різноманіття морських середовищ. Подальші наукові дослідження, зокрема із застосуванням супутникового моніторингу, генетики та поведінкової екології, є ключовими для розробки ефективних стратегій збереження.

🔍 Ключові слова:
Carcharodon carcharias, верхівковий хижак, морська екологія, охорона акул, біорізноманіття, МСОП, поведінкова екологія.

Опубліковано від

Адаптаційні можливості броньованих сомів

Адаптаційні можливості броньованих сомів: псевдоходьба по суші і сенсорна навігація в умовах пересихаючих водотоків

Автор: Влад Иващенко
Афіліація: НАН Україна
Ключові слова: броньовані соми, рух по суші, пересихання річок, сенсорні рецептори, адаптація, Loricariidae

Вступ

У контексті глобальних змін клімату та частішого виникнення сезонних пересихань прісноводних екосистем, питання виживання гідробіонтів набувають нової актуальності. Особливий інтерес становлять представники родини Loricariidae — так звані броньовані соми, які демонструють унікальні поведінкові та морфологічні адаптації до нестабільних умов водного середовища. Недавня публікація на порталі Pravda.Ru «Рыба с бронёй, как у танка, научилась ходить по суше: Амазонка раскрыла новый секрет эволюции» (2024) висвітлює одну з таких адаптацій — здатність до пересування по суші (рефлінг).

Метою даної статті є аналіз цих поведінкових механізмів, а також оцінка сенсорних систем, які забезпечують орієнтацію у відносно сухих умовах, що дозволяє цим рибам долати ділянки русел, що пересихають, та добиратися до нових водних артерій. Крім того, буде розглянуто значення цих адаптацій з еволюційної точки зору.

Матеріали та методи

Для аналізу використано: (1) дані щодо поведінки броньованих сомів при пересиханні русла; (2) результати молекулярної систематики субсімейства Neoplecostominae (в складі Loricariidae) як приклад внутрішньої різноманітності родини. Аналіз проведено шляхом якісного узагальнення наявних даних та порівняння поведінкових механізмів із відомими адаптаціями інших прісноводних видів.

Результати

Рухливість по суші («рефлінг»)

Згідно з повідомленням на ПРАВДА.РУ, деякі кільчасті (кольчужні) соми застосовують спосіб пересування по суші, який автори назвали рефлінгом («to ruffle» – перекочування).Механізм включає:

  • Присмоктування рота до поверхні землі;
  • Піднімання грудних плавників;
  • Виконання перекатів за допомогою хвоста та брюшних м’язів.

Це дає змогу рибі «скочуватися» вперед, як «броньований шар», використовуючи тіло як катапульту. Така поведінка має очевидну адаптивну цінність: коли русло річки пересихає, ці соми змушені залишити водяне середовище, і здатність подолати ділянку суші до нового водотоку підвищує їх шанси на виживання.

Сенсорна навігація на суші

Автори повідомлення також вказують на те, що на шкірі цих сомів розміщені смакові рецептори, які дозволяють визначати вологість і напрямок руху до води. Таким чином, риба буквально «чує смак вологи» в повітрі, що допомагає їй орієнтуватися навіть у темряві.

Це цікава адаптація: у воді риби, як правило, орієнтуються за допомогою бокової лінії, зору, хеморецепторів, але для руху по суші потрібний новий набір сенсорних сигналів. Наявність рецепторів на шкірі, здатних реагувати на зміну вологості чи мікроклімату, — доволі рідкісне серед водних видів.

Морфологічні та систематичні аспекти

Молекулярно-систематичне дослідження субсімейства Neoplecostominae (відносно родини Loricariidae) показує, що родина має велику диверсифікацію і що філогенетичні зв’язки між видами ще не в повній мірі вивчені.

Зокрема, у статті Roxo et al. (2012) зазначено, що морфологічні й молекулярні дані вказують на те, що група броньованих сомів має складну історію адаптацій, що, ймовірно, пов’язано з переходами в різні гідрологічні режими — включаючи сезонні водотоки, що пересихають. Таким чином, поведінкові адаптації, описані вище, можуть бути лише частиною великої еволюційної картини.

Обговорення

Отримані дані дозволяють зробити кілька важливих висновків.

По-перше, поведінка рефлінгу у броньованих сомів свідчить про високий ступінь адаптації до нестабільних середовищ. У водотоках тропічних регіонів (наприклад, басейн Амазонка) сезонні зміни гідрології створюють сильний відбір на здатність фізично переміщатися між ізольованими водними артеріями. У цьому контексті здатність не тільки виживати у воді, але й долати сушу — конкурентна перевага.

По-друге, сенсорна навігація на суші (через смакові рецептори на шкірі) відкриває нову перспективу для дослідження: питання про те, наскільки така система поширена серед інших водних організмів, які змушені залишати воду, і які генетичні/фізіологічні механізми лежать в її основі. Це також має значення для розуміння еволюційного переходу водного → напівсухопутного середовища.

По-третє, морфологічна «бронь» (пластини або кісткові щитки) у цих сомів не лише служить захистом від хижаків чи абразії при контакті з піском/глиною, але може також відігравати роль у підтримці руху по суші та утриманні вологи.

Разом із тим існують питання, які потребують подальших досліджень:

  • Які конкретні види броньованих сомів проявляють рефлінг? Наскільки широко це явище поширене — чи це поодинокі види?
  • Яка фізіологічна межа (максимальна довжина ділянки суші, яку може подолати риба) і які фактори впливають (наприклад, вологість субстрату, температура, наявність укриттів)?
  • Чи присутні генетичні маркери, що пов’язані з цією поведінкою — наприклад, підсилена експресія смакових/хеморецепторних білків на шкірі?
  • Яким чином ця адаптація впливає на екологію виду: чи змінюється їх поведінка, час доби, вибір укриттів, конкуренція з іншими видами?

Висновки

Адаптація до пересихання водних середовищ стає критичною для багатьох гідробіонтів, особливо в тропічних регіонах. Броньовані соми родини Loricariidae, демонструючи здатність до пересування по суші через механізм рефлінгу та оснащені сенсорними рецепторами на шкірі для навігації, становлять цікавий приклад еволюційної інновації.

Ці поведінкові й морфофізіологічні особливості свідчать про складну адаптивну історію групи, і їх подальше вивчення може сприяти глибшому розумінню переходів між середовищами (водне → напівсухопутне) та фізіологічних меж виживання прісноводних організмів у мінливих гідрологічних умовах.

Список літератури

.

  1. Roxo, F. F., Zawadzki, C. H., Da Costa Silva, G. J., Chiachio, M. C., Foresti, F., Oliveira, C. (2012). Molecular systematics of the armored neotropical catfish subfamily Neoplecostominae (Siluriformes: Loricariidae). Zootaxa, 3390(1), 1–47.
  2. Roxo, F. F. et al. (2012). Morphological and molecular studies in the family Loricariidae: relationships among its members. Repositorio.UNESP.